Великдень під обстрілами: відгук семінариста про перебування у Харкові
Владика Василій, Архиєпископ Ігор та семінаристи Львівської Духовної Семінарії Святого Духа у Харкові
Не зважаючи на обстріли: Христос Воскрес, Харкове! Розбомблена Салтівка. За місяці повітря просякло війною. Тут чутно і «прильоти» ворожих ракет, і свист градів, і навіть те, що наші війська вміло маневрують десь геть недалеко. Двори – розбиті, автівки – потрощені. Звідси до «сірої зони», як рукою подати, утім спільнота катедрального храму чуває: відзначає світлий празник Воскресіння Господнього. Давно не таємниця, що парохіяльна обитель Святого Миколая – остання розрада для мешканців найбільшого спального району України. У кожної особи індивідуальний шлях до храму: хтось примкнув, бо не має, де мешкати; хтось прийшов, бо під час війни знайшов єдиний сенс у занятті волонтерством; а хтось відвідує цю церкву ще з перших часів – і вже не згадає, як його сюди занесло.
Однак в тій церкві усі, як у найбільш безпечному місці. Після богослужінь на вулиці накрили скромний стіл. Він складається переважно складається з продуктів, пересланих із різних куточків світу. Та люди, що виходять з храму, стараються викласти на нього бодай скромну баночку чогось свого, домашнього. Нізвідки виникає святковий гармидер: на складі довго не можуть знайти заздалегідь заготовленні шоколадні яйця для семінаристів, що приїхали зі Львова. Але після того, як з’являється єпископ – увесь шум, окрім вибухів, кудись зникає. Усі, як один, чекають слова владики Василія, а він – спокійно, усміхнено молиться, благословить, а потім дякує за поміч кожному.
Відверто зізнаюсь: ніколи досі не бачив такої безумовної поваги до однієї особи чи надії, що так раптово займається у стомлених очах від слова душпастиря. Знову гупає ворожа артилерія… «Салюти! Салюти на честь нашого пікніка!», – без страху вигукує пані Катерина, що фактично щоранку роздає талончики в черзі гуманітарної допомоги і носить важкі пакунки… Очевидно, життя триває і на фронті: в одному закапелку церковного двору читають вірші, в іншому – смажать шашлики й зефір для дітей, десь гладять собаку, а десь провадять духовні бесіди. Панянки посміхаються, чоловіки пліткують, а дітвора бігає в пошуках дитинства… «Видно, війна може відібрати усе, та не спільнотне життя , – зізнався під час святкової трапези один з братів семінаристів, що прибули на поміч Харківському екзархату із Львівської семінарії, – навіть не підозрював, що зрешитований артилерією район може стати оазисом живої проповіді. Врешті (сміється) шашлик під звуки снарядів, що розриваються, ще й у компанії єпископа, навіть у сні уявити не міг. Та не одне чудо ж сталося, опісля воскресіння».
Повідомив бр. Іларіон Паньків (Львівська духовна семінарія Святого Духа)
