«Українська Греко-Католицька Церква – Церква Володимирового Хрещення, яка була, є і буде душею українського народу» – Блаженніший Святослав

Цього року минає 1030 років від дня хрещення Руси-України.

“Українська Греко-Католицька Церква – Церква Володимирового Хрещення, яка була, є і буде душею українського народу” – в одній із своїх промов виголосив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав.

У Русі до князювання Володимира християнська релігія не мала статусу державної, хоча київські князі, починаючи з Аскольда, часто або самі ставали християнами, або лояльно ставилися до Христової віри. За правління князя Ігоря (912–945 рр.), як свідчить літописна згадка, датована 944 роком, на Подолі в Києві була церква святого Пророка Іллі. Дружина Ігоря — княгиня Ольга (945– 969 рр.) — близько 957 року прийняла хрещення в Константинополі, водночас підтримувала тісні контакти з німецьким імператором Оттоном І і запросила в 959 році німецьких місіонерів на чолі з єпископом Адальбертом.

Визначальним, проте, для подальшої долі та ідентичності Церкви на східнослов’янських землях стало прийняття християнства в східному обряді як державної релігії приблизно 988 року під час правління внука князя Ігоря та княгині Ольги — Володимира Великого (978–1015 рр.).

Хоча, відповідно до літопису Нестора, князь посилав своїх посланців до представників різних релігій, його вибір зупинився саме на християнській. Таке рішення не було випадковим. Окрім релігійних мотивів, важливу роль у прийнятті християнства відіграла політична та культурологічна доцільність такого кроку, адже християнство в тогочасному цивілізованому просторі відігравало ключову роль. Прийняття християнської релігії забезпечило князеві Володимиру та його державі моральний престиж, надавало їй легітимного статусу серед інших країн і змінило ставлення їхніх правителів до Русі. Хрещення східних слов’ян, які проживали на той час у межах Київської держави, активно сприяло поширенню писемної культури. саме монастирі були місцем розвитку писемності. Тут переписували книги, тим самим утверджуючи християнську культуру.

Історики вважають, що перший митрополит прибув до Києва під час Хрещення Русі з Константинополя. Водночас така церковно-юрисдикційна залежність не перешкоджала контактам Києва з Римським Апостольським Престолом та з латинським Заходом.

Великий князь Володимир не обмежився формальним хрещенням Русі. Змінивши своє життя (в молодому віці був гордовитим і владним, вів розгульне і сповнене кривавого свавілля життя), провадив просвітницьку діяльність серед широких мас: зводив храми, підтримував книжне ремесло, засновував бібліотеки, фундував школи.

Подальше спадкоємство династії київських правителів було обтяжене мученицькою смертю синів Володимира – Бориса і Гліба, яких убив у 1015 році їхній старший зведений брат Святополк, пізніше прозваний в народі Окаянним, який прагнув одноосібно посісти великокняжий престол.

Обидва брати стали першими офіційно канонізованими українськими (руськими) святими.

Свій золотий вік митрополія пережила за правління ще одного сина Володимира — Ярослава Мудрого (1019–1054 рр.), коли «віра християнська почала множитися і поширюватися». Князь став ініціатором зведення в Києві величних монастирів і церков, завершив розпочате батьком будівництво катедрального собору Святої Софії. Скріплюючи державу зсередини через розвиток освіти й науки, кодифікацію законодавства на основі християнських засад, Ярослав Мудрий також установлював родинні стосунки з багатьма європейськими країнами. Задля посилення свого впливу на ієрархічні структури та унезалежнення митрополії від впливу Константинополя в 1051 році він ініціював обрання русича Іларіона на Київський митрополичий престіл.

Велике значення в житті Руської Церкви відігравало чернецтво, головним осередком якого став Києво-Печерський монастир, започаткований подвижництвом Святого Антонія Печерського. Визначним будівничим обителі та реформатором руського монашества став Святий Теодосій Печерський, який у другій половині XI століття запровадив тут Устав Святого Теодора Студита, і ці правила згодом «перейняли і ввели по всіх монастирях». У Лаврі творили ікони, писали літописи, перекладали та переписували інші богослужбові й духовні книги, справляючи вплив не лише на церковне, а й політичне життя Русі.

Істотні зміни відбулися в Київській митрополії у зв’язку з поступовим розпадом держави на удільні князівства та гострою боротьбою за «київську спадщину» численних спадкоємців роду Рюриковичів, а після ординської навали (1240 р.) — і правителів сусідніх держав. За цих обставин Церква залишалася практично єдиною суспільною інституцією давньої Русі в умовах її дезінтеграції та втрати політичної незалежності. Вона сприяла збереженню традиційної культури та формуванню модерної етнонаціональної спільноти на українських землях, що відіграло важливу роль у боротьбі проти поглинання їх іншими народами протягом кількох наступних століть.

http://ugcc.ua/official/ugcc-history/ІІІ_hreshchennya_rusіukraini_988_rіk_76269.html

Саме в нашій Церкві, переконує духовний лідер греко-католиків, безперервно упродовж 1030-ти років цей скарб віри передається з вуст в уста від одного покоління до іншого.

«У найтяжчі часи випробувань, – сказав проповідник, – у часи татарської навали, в час іноземних панувань, коли наша Україна, наша земля була обдерта з усього свого блага, з усіх своїх скарбів, наші діди і прадіди не втратили скарбу віри. І тому наша Церква упродовж тих 1030-ти років не тільки була захисницею, душею українського народу, не тільки державницькою Церквою, але Церквою державотворчою».

Блаженніший Святослав закликає усіх, у день Святого князя Володимира – 28 липня, прийти до храму і за звичаєм відновити ті обіцянки, які ми через уста наших хресних батьків дали в день нашого Хрещення. Цю традицію запровадив ще Блаженніший Любомир у 2006 році.

«Українська Греко-Католицька Церква, – сказав Блаженніший Святослав, – є Церквою Володимирового Хрещення, і ми зберігаємо стародавню Київську традицію відзначення цього свята, яка походить ще з тих древніх часів і передається як скарб, котрий ми зуміли не розтратити дорогою».

Суть цієї традиції, відзначив Глава УГКЦ, полягає в тому, що стародавня Київська Церква святкувала пам’ять Хрещення Руси-України 14 серпня. «Християни України, зокрема православні, – сказав він, – добре знають, що цього дня розпочинається Успенський піст і відбувається так зване августівське водосвяття. Це водосвяття якраз пов’язане з тим, що цього дня Київська Церква відзначала свято свого Хрещення».

Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ, який відбувся 13-14 лютого 2018 року Божого, постановив:

“Продовжуючи древню традицію відзначення Хрещення Русі-України, 14 (1) серпня  в усіх храмах Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ провести Велике августовське водосвяття та інші традиційні чини.”