Сестра Дарія з Харкова: серед болю пізнавати присутність Бога в людях і обставинах

Cестро Даріє, від початку російського повномасштабного вторгнення Харків і Харківщина була і залишається одним із найнебезпечніших регіонів. Що було для Вас найважчим з духовної точки зору за весь цей час повномасштабної війни?

Я би хотіла відзначити, що для мене в духовному сприйнятті найважчими є моменти, коли є обстріли. Це дуже часто відбувається в нічний час, коли не сподіваєшся. Важко також тоді, коли вони дуже близько. Звісно, що тоді мої молитви линуть до Господа про порятунок, про захист, але ж я є людина, і присутній страх, чи часом наступна ракета не буде в наш дім. Нас в Харкові є лише двоє, і насправді це важко… Також я пригадую, коли я зазнала поранення: це також було непросто. Здавалося, що це вже кінець життя. І деякою мірою переживаєш амбівалентність, бо, з одного боку, відчуваєш, що Бог тебе не залишає, але з іншого боку, на рівні людських переживань є присутні моменти, коли запитуєш себе про те, чи дійсно вже готова віддати своє життя вже так, аж до кінця. І мушу сказати, що я живу з дня на день, і насамперед надіюся на Божу підтримку, і це те єдине, що тримає і не дозволяє впасти в розпач.

Сестро, після того, як Ви отримали поранення, пройшли лікування і реабілітацію, чи не думали Ви змінити місце служіння?

Після того всього мене сестра настоятелька запитувала, чи я хочу і чи я готова там залишатися, і я відповіла, що продовжую своє служіння там, в Харкові. У нас є загальне правило, що кожних п’ять років сестри змінюють місце служіння. Але буває, що зміна може відбувається і раніше, відповідно до потреб сестер. І прийде час, і я подивлюся, як це буде. Поки що я не відчуваю, що я вже терміново мушу їхати. Я там працюю і відчуваю, що я там вкорінююся. Мені добре працювати з тими людьми.

А чому Вам подобається з ними працювати?

Мені надзвичайно подобається простота людей східнього регіону, Харківщини, їхня відкритість, їхнє прагнення Бога. Вони справді шукають Бога, і вони, як діти, приймають все, що ти їм кажеш. І ця їхня безпосередність і відкритість – це те, що мене в них захоплює.

Скільки часу Ви вже на Харківщині?

Від 2020 року, отже чотири роки.

Як змінилося Ваше сприйняття свого покликання за час служіння в Харкові?

Воно якось заглибилося, знаєте. Коли є така мала спільнота і, одночасно, праця з людьми, то завжди якось шукаєш Бога в тих людях і стараєшся розуміти, чим можеш бути корисною тим людям. Я працюю там також в благодійному фонді Карітас, і туди приходить дуже багато людей. І я бачу, наскільки тепер є багато людей, що страждають, і мені хочеться бути з цим народом. Я відчуваю, що це моє покликання і що Бог хоче, щоб я там була. І там Бог точно є зі мною.

Сестро від Вас віє спокоєм, і це надзвичайно приємно спостерігати, знаючи, звідки Ви приїхали. Поділіться, будь ласка, як Ви даєте собі раду в моменти найбільшого болю чи в себе самій, чи коли бачите його в інших.

Ви знаєте, насамперед, мій ранок розпочинається з того, що я прошу Бога благословення на цей день і прошу благословення для тих людей, які прийдуть до мене на розмову. І кожного разу, коли хтось новий приходить, чи я з кимось зустрічаюся, чи це просто спонтанна розмова з кимось, то в душі я молюся за цю людину, і прошу Бога, щоб дав мені потрібні слова для тієї людини, щоб зцілив її серце. Це для мене найважливіше. Тому, що я розумію, що іноді якісь слова можуть бути занадто холодні для тієї людини, але Господь знає шлях до кожного серця, і Він відкриває. І разом з тим і я наповнююся Богом, і те, чим я наповнена, даю іншим людям. Тоді також й інша людина це відчуває. Але це не моя заслуга, це Господь так діє через кожного. Так само, як і на мене Бог діє через інших простих людей.

Чи Ви можете пригадати якийсь момент або тих людей, які по-особливому вплинули на Вас або приємно Вас вразили, коли Ви розумієте, що це Бог торкається до Вас?

Для мене таким виразним знаком було, коли я лежала в лікарні після обстрілу. Там був молодий лікар, він був ще на інтернатурі. І відчувала велику турботу до себе, бо це було досить серйозне поранення. І я думала, що це якийсь Божий посланець для мене був. Попри те, що він був лише інтерном, але він завжди запитував, допомагав і дуже ретельно ставився до мого лікування. І це для мене також було знаком, що це Господь посилає тих людей, Господь показує Свою руку, що я не залишена, що Він не залишає своє чадо. А також, коли я спілкуюся з людьми, і коли людина йде з розмови зі спокоєм, це для мене також є знаком, що тут є Господь присутній в нашому спілкуванні.

Сестро, на жаль пройшло вже майже три роки війни. Говорять про те, що багато людей в Україні відчувають втому, виснаження. Яку атмосферу Ви відчуваєте серед людей, з якими працюєте?

Ви знаєте, люди хочуть бути свобідні, це точно. Люди виснажені, але разом з тим, є велика зміна: люди переосмислили своє життя. До нас до храму прийшло багато нових парафіян, і з ними треба починати з нуля: пояснювати, хто такий Бог, що означає знак святого Хреста тощо. І коли спілкуємося з цими людьми, вони говорять про те, що вони зовсім змінили свої погляди на життя: все другорядне відійшло, і стосунки між людьми змінилися, сім’ї по-іншому почали мислити. Харків просто змінюється на очах. Насправді. І це така істина, яку важко побачити: її треба просто відчути духом. Люди дійсно змінюються, вони хочуть бути вже справді “своїм” народом, мати свою ідентичність, українську ідентичність. Змінилися також їхні погляди і на західну Україну, бо вони мали можливість переїжджати і побачили, як все є насправді, і позбулися тих уявлень, які їм насаджували.

Що, на вашу думку, зараз є найосновнішим для богопосвячених осіб з духовної точки зору?

Триматися Господа і бути з Богом. Це молитва, внутрішня молитва.

Вам вдається утримувати рівновагу між працею і молитвою? Бо постійно треба дуже багато працювати…

Ви знаєте, це все дуже переплітається. Якщо є якась робота, то звісно, що також іноді є потреба усамітнення, відновлення і духовного, і психологічного. Але молитва, праця чи відпочинок – це все дуже переплітається в богопосвяченому житті. Іноді праця, посвячена Богові, – це також як молитва.