Екзарх Харківський взяв участь у Всеукраїнській прощі Вервиці у Погоні

Архиєрейська Божественна Літургія стала завершальною частиною XXІІІ Міжнародної прощі вервиці, яка зібрала численне духовенство і вірних у монастирі отців Василіян, що у Погоні.

Розпочалась проща у суботу, 29 вересня, урочистим винесенням на відпустову площу ікони Погінської Божої Матері. Протягом двох днів до неї могли приступати зі своїми молитвами численні прочани. Відтак розпочався Молебень до Богородиці та співана вервиця.

Далі – Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив владика Василій, екзарх Харківський.

Суботній день завершився Хресною дорогою, яку провадив о. Йосиф Будай, ЧСВВ.

Зранку, після богослужіння Утрені, служився Акафіст до Богородиці та проводилась співана вервиця, яка славними таїнствами закінчувала роздуми з життя Христа.

Кульмінацією Міжнародної прощі вервиці стала Божественна Літургія, яку очолив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, у співслужінні з владиками: Володимиром, митрополитом Івано-Франківським, Василієм, екзархом Харківським, Нілом, єпископом-помічником Мукачівської єпархії, о. Йоаном Школиком, ЧСВВ, Протоігуменом Провінції Найсвятішого Спасителя, о. Никодимом Гуралюком, ЧСВВ, ігуменом Погінського монастиря, ієромонахами-василіянами та з іншими священослужителями.

У своїй гомілії Блаженніший Святослав, говорячи про неділю після Воздвиження Чесного хреста, сказав, що «у день смерті нашого Спасителя людина отримала у спадок вічне життя. Але сьогодні Христова Церква начебто запрошує кожного з нас зрозуміти, як те, що сталося тоді на хресті, торкає сьогодні мене, християнина третього тисячоліття?» Відповіддю на це питання є слова євангелиста Марка, який дає три засади, які випливають із таїнства хреста господнього.

Перша засада торкається зречення самого себе. У цьому контексті Глава УГКЦ сказав, що це означає, що не можна бути християнином лише частково: «Або ти цілковито усім своїм єством віддаєш себе Христові, або ти не є справжнім учнем Господнім». Тому, за словами Блаженнішого Святослава, найбільшою бідою Церкви у нашому часі є те, що часто християни є віруючими не до кінця. Тільки один Господь може спасти і дарувати нову надію. А для цього треба цілковито довіритись Йому, а тому – зректись себе заради Христа.

Говорячи про друге правило життя християнина – взяття на себе свого хреста – Предстоятель УГКЦ сказав, що це означає “стати причасником страждання, смерті, а також воскресіння Христового». Не треба боятись зневаги від тих, які вважають хрест, за словами апостола Павла, безумством. Необхідно «взяти відповідальність за свідоцтво християнського життя, щоб усі ті, які мене бачать (діти, сусіди, рідні, близькі), через моє щоденне життя, вчинки, ісповідь моєї віри побачили, що я є вірний учень Христовий».

Третьою настановою від від Христа є вказівка слідувати за ним: «Ти, або йдеш увесь, усім своїм єством: своїми очима дивишся вперед, розумом шукаєш справжньої дороги, щоб дійти до мети, а тілом рухаєшся, – або ти відстаєш чи йдеш в іншому напрямку». Господь дає нам надію. «Дорога за Христом є дорогою у Воскресіння, у вічне життя, у його славу, бо хто на землі є причасником Його страждань і Його хреста, той вже входить тут у життя вічне».