Важливо провести час посту з великою користю для душі – о. Микола Микосовський, ЧСВВ

В Івано-Франківську побачити священника в оточенні дітей та молоді – не дивина. Вони разом колядують, відвідують сиротинці, піднімаються високо в гори, беруть участь у фестивалях, конкурсах тощо. Чи є така практика на Сході країни? Про це запитуємо в о. Миколи Микосовського ЧСВВ, який служить у с. Покотилівка на Харківщині.

–          Отче Миколо, скільки років Ви є в монастирі ЧСВВ, де служили раніше і де служите зараз?

–          У вересні цього року виповниться двадцять років, як я перебуваю у Василіянському Чині св. Йосафата. Як священник після ієрейських свячень у Гошеві в 2009 році, служив у нашій василіянській семінарії у Брюховичах біля Львова. Опісля мені запропонували податися на душпастирську працю до Канади (Провінція Альберта, м. Едмонтон). Там я навчався в місцевому Університеті Альберти та душпастирював на 8-ми наших парафіях майже три роки. Потім повернувся в Україну, а саме до м. Івано-Франківська, де є теж наш монастир на Майзлях. Після майже п’ятирічного служіння о. протоігумен Йоан Школик, ЧСВВ попросив мене поїхати на Східну Україну, зокрема допомогти у праці з молоддю. В нашому монастирі у смт. Покотилівка поруч Харкова я вже служу Богові та людям близько трьох років. На парафії зі мною ще є настоятель о. Йосиф Щур, ЧСВВ із Бубнища, що на Івано-Франківщині. Він є синкелом у справах монашества Харківського екзархату та нотарем.

–          В Івано-Франківську Ви активно працювали з молоддю на парафії Царя Христа при монастирі отців Василіян? Як розвивається Ваша праця в Покотилівці?

–          З молоддю (і особливо з дітьми) у Франковому місті я дійсно працював удосталь. І не тільки на нашій парафії. Також, як відомо, по численних навчальних закладах міста, де був духівником, відвідував уроки християнської етики, допомагав готувати дітей до урочистого Святого Причастя.

Тепер на Сході країни я очолюю Молодіжну Комісію Харківського екзархату, тобто відповідаю за молодь Харківщини, Полтавщини та Сумщини. Велика територія… Будучи там, встиг закінчити однорічні курси священників, що працюють із молоддю, у Львові «МАПа» (молодіжний апостолят парафії), отримав сертифікат. Вже третій рік поспіль з благословення та підтримки місцевого ієрарха Кир Василія Тучапця, ЧСВВ організовую всеекзархальні табори – молодіжний «На хвилях духовності» у м. Приморську Запорізької обл. (40 осіб) і дитячий – у Карпатах (45 осіб). Наприклад, чимало учасників не раз є взагалі нецерковними людьми і вперше бувають через це на Західній Україні. Також ми почали випускати парафіяльний часопис. Щороку ходимо з молоддю та дітьми колядувати до наших парафіян в цілій області, в метро, електричках…

–          Які поради на піст даєте своїй молоді та парафіянам?

–          Коли я прибув у 2017 році до Покотилівки, то лише кілька осіб збиралося час від часу щонеділі після молодіжної Служби (тепер уже є 10). Назви вони не мали й не могли самі придумати. В мене появилась ідея «Вірні вірі» (ВВ). Всі підтримали. Щонеділі я маю з молоддю зустріч, готую щоразу якусь цікаву науку за чаєм/печивом. З моїми духовними вихованцями стараюся бути всюди: на молодіжних чуваннях, ярмарках, відвідинах дитячих будинків, на таборах (вони теж помагають як аніматори), на парафіяльних ярмарках. Організовую їм різні поїздки по Україні. Ходимо часом до лісу на шашлики, їздимо до Харкова на піцу чи каву, до оперного театру, на недільні прогулянки і т.д. Правда, зараз, як відомо, є карантин через пандемію коронавірусу, тому такого нема. З молодими сам молодієш. Сім’ї нема, тому є час на все в душпастирюванні.

На місійних теренах часто треба вчити вірних елементарних речей, адже багато років атеїзму далися взнаки і Церква в підпіллі там не існувала… Найперше раджу провести час посту з великою користю для душі, щоб як слід приготуватися до зустрічі із воскреслим Христом. Що в пості головне? Це стримання від гріха, в вже потім – від їжі. І взагалі це така пора, коли не тільки потрібно в особливий спосіб стримуватися від злих речей, а в першу чергу – творити іншим добро. Щира сповідь (покаяння), св. Причастя та читання Божого Слова дають необхідну для цього духовну силу – з Богом усе виходить.

–          Розкажіть про свою парафію, про її храм…

–          З 2010 року настоятелем є о. Йосиф Щур, ЧСВВ, мій однокурсник. До того був о. Онуфрій Репецький, ЧСВВ, я є – сотрудником. Нас тільки двоє ієромонахів, ще є помічник брат Віталій Павлюк, ЧСВВ. Він також є директором парафіяльної недільної катехитичної школи для дітей ім. св. Василія Великого. Місійна станиця Покрову Пресвятої Богородиці була заснована Провінцією Найсвятішого Спасителя в Україні в 1994 році у смт. Покотилівка Харківського р-ну Харківської області з метою поширення Божого слова серед вірних Східної України.

–          Які відносини з владою селища в УГКЦ? Чи можете вільно ходити у школи? З ким співпрацюєте?

–          Відносини з владою селища непогані. Нас там шанують. В тому році, коли я приїхав на Слобожанщину, місцевий голова селища Анатолій Павленко узяв мій номер телефону і телефонує, коли щось потрібно. Деколи навідується до монастиря. Зокрема щороку просить відслужили панахиду в річницю Голодомору. Також о. Йосифа кличуть на різні заходи.

До місцевих навчальних закладів непросто піти, бо тут не Західна Україна. Більшість вважають себе приналежними до Церкви МП. Нашими парафіянами є декотрі вчителі. Я їм казав, що ходив раніше по школах в Івано-Франківську, маю чималий досвід і що хотів би піти й тут, але поки що не вдається. Переважає чомусь більше радянське мислення. Християнської етики  нема у школі, священників наразі туди не просять за принципом: якщо запросимо одного, інші (конфесії) теж захочуть. Навіть на перші чи останні дзвінки нікого не кличуть…

–          Які найбільші труднощі на Сході України в служінні?

–          Труднощі є різні у кожного свої. Є не раз фінансові, звісно. На Сході парафія назагал не може утримати священника. Доводиться шукати додаткові джерела фінансування. Часто стикаємося з релігійною байдужістю людей… Доводиться робити нам як священикам у монастирі на великому нашому подвір’ї й багато фізичної роботи, бо не дуже хтось спішить допомогти без коштів. Все робимо самі. Більшість наших парафіян, до речі, приїжджі з різних куточків Харківщини. До нас часто  навідується єпископ Василій Тучапець, ЧСВВ. Допомагає нам інтенціями, духовно-молитовно, а ми йому – в плані поручених завдань.

Юлія Боєчко для часопису «Нова зоря» м. Івано-Франківськ

На світлинах: о. Микола Микосовський з дітьми та молоддю