«Без собак життя нудне» – о. Володимир Раковецький
Отець Володимир Раковецький, адміністратор парафій Всіх Святих Українського народу в місті Полтава та Вознесіння Господнього в селі Витівка Харківського екзархату, директор Благодійного фонду «Карітас Полтава».
Хобі: собаківництво
«Першого мого собаку звали Бім – дворовий безпородний пес, я доглядав за ним, коли мені було лише чотири роки», – з усмішкою пригадує отець Володимир.
Отець Раковецький родом із села Креховичі, що на прикарпатській Рожнятівщині. З перших років життя допитливий та добрий хлопчик піклувався про тварин, особливо любив кролів і собак. Доходило до непростих курйозів.
«Коли я навчався у 4 класі, то йдучи зі школи, на дорозі знайшов кроленя, – розповідає священник. – Пожалів його і приніс додому, вкинув у клітку до своїх домашніх кроликів. А кроленя виявилося хворим, і наступного ранку всі наші кролики загинули».
Після закінчення школи юнак обрав священничу стежину, анітрохи не сумнівався та поступив у семінарію. Це було закономірно, адже батько майбутнього священника також ієрей. Володя змалку знав, що буде служити Господеві, як і тато.
«Собаківництвом почав займатися через випадкову ситуацію: перебуваючи на практиці в Донецьку, у 2009-у році я познайомився з отцем Романом Вовком, в якого був собака породи аляскинський маламут, – розповідає отець Раковецький. — Я не міг стримати захоплення цим чудовим псом, бо запам’ятав цю породу через фільм «Білий полон». А ще бачив, як пес дбав про… дитину священника, як охороняв. Я тоді дуже захотів мати аляскинського маламута».
Згодом отець Володимир у тому ж Донецьку познайомився з подружжям, яке вирощувало аляскинських маламутів, у них був найкращий в Україні розплідник. Чоловік з дружиною пообіцяли священникові, що коли народяться цуценята, то він отримає в подарунок одного. Отець Раковецький отримав найкращого і найбільшого цуцика – Луїджі. Після трагічних бойових дій у Донецьку в 2014-у році подружжя зателефонувало до священника та попросили забрати самку аляскинського маламута – Селді. Собака була дуже налякана обстрілами, але вдома у священника вона лише через місяць перестала боятися та ховатися по закутках. Так у отця Раковецького утворилася пара. Від них народилося три покоління цуциків, які зараз живуть у різних містах України та навіть у Норвегії. Так отець Володимир став собаківником.
«Аляскинські маламути – це північні їздові собаки, які походять з Аляски. А розводили їх корінні жителі маламути, які здавна використовували цих псів для пересування. Звідсіля й така назва породи, – розповідає священник. – Аляскинські маламути чималенькі: зростом до 70 сантиметрів, вагою від 45 до 55 кілограмів. Вони дуже активні та дружелюбні, їм потрібен простір та фізичні навантаження. А ще вони неймовірно люблять дітей, граються з ними. На них малюки залюбки… їздять, можуть тягати за вуха та хвіст, і собаки це терплять, бо людські дитинчата для них, як власні цуцики. Вони їм не зроблять ніякої прикрості та шкоди».
У спеку аляскинським маламутам потрібно перебувати в тіні, а коли падає сніг, то вони можуть усю ніч сидіти, а на ранок бути цілком присипаними, лише хвости стирчать. Отець Володимир годує собак спеціальним збалансованим кормом, кашами, кістками, аби тварини точили зуби. А ще маламути отця Раковецького залюбки смакують… грецькими горіхами, цілими качанами кукурудзи, капустою. Собак також треба гарно вичісувати, бо вони мають густу підшерсть, з якої можна виплітати рукавиці, шкарпетки та пояси для спини.
«Мої собаки – це антистрес для всієї моєї родини, – мовить отець Володимир. – Кожна тварина – це подарунок людям від Господа, а собаки – дуже цінний подарунок. Я би радив людям бути милосердними до безпритульних собак. А якщо маєте собак вдома, то ніколи не викидайте їх на вулицю, бо чи це породисті пси, чи звичайнісінькі дворові цуцики, – вони добрі та віддані і неабиякі помічники. І я думаю, що без домашніх тварин, а особливо без собак, життя було би нудне».
Сабіна РУЖИЦЬКА.
Світлини з архіву отця Володимира Раковецького.
