Владика Василій (Тучапець) взяв участь у святкуваннях 45-річчя священства і 54-річчя монашого життя о. Володимира Палчинського, ЧСВВ
У неділю 29 січня у монастирі Христа Царя м. Івано-Франківська дякував Богові за дар священичого і монашого служіння о. Володимир Палчинський, василіянський ієромонах та людина, у якої можна багато чого навчитись.
45 років – це багато чи мало? Як сказати і з якого боку на це подивитись. Спитайте людину, яка прожила на цій землі 90, і вона скаже, що почувається молодою і ще не нажилась на світі. Але за 45 літ можна стільки прожити й пройти, стільки всього знести й пережити, що вистачило б на цілих 180 чи й 360 і більше, якби людина стільки жила (а колись її вік був такий, а то й довший – читайте в Святому Письмі).
А 45 літ священства, яке припало і на часи підпілля нашої Церкви, і на нелегкий час відродження держави й УГКЦ, і на скрутні 90-ті, і на непевні 2000-ні, і на сучасність, коли за тиждень може статися стільки кардинально протилежних подій, що колись за роки того не було… Чи багато 45 літ для служіння?.. Спитайте про це отця Володимира Палчинського ЧСВВ, який у неділю 29 січня святкував визначний ювілей – 45-річчя священства і 54-річчя монашого життя. Він один із патріархів Чину, бо сторічні Антоній Масюк, Дам’ян Богун, Доротей Шимчій та інші вже побачили вічне світло, вже зустріли Вічну Любов.
На урочистості прибули поважні гості й просто щирі отцеві друзі. Очолив Божественну Літургію архиєпископ і митрополит Кир Володимир (Війтишин), співслужив, можна сміливо сказати, – вихованець отця Володимира екзарх Харківський Василій (Тучапець), ЧСВВ. На торжестві були присутні отець-протоігумен Йоан Школик, ЧСВВ, провінційний економ Веніамин Чернега, ЧСВВ, теперішній ігумен о. Йосафат Хаймик, ЧСВВ і попередній – о. Йосафат Фітель, ЧСВВ, а також давні друзі та побратими отця – о. Іван Майкович, ЧСВВ, о. Дам’ян Кастран, ЧСВВ, інші отці Чину і співбрати нашої обителі та парафіяни, які пройшли з отцем від початків відродження парафії і долучались пізніше.
Було багато вітань, теплих побажань і щирих слів. Отця нагородили грамотою митрополії, згадали про його заслуги перед Церквою і Чином. Повернули нас в час, коли в хаті сестер-василіянок в Івано-Франківську отець отримав Святу Тайну Священства з рук блаженного священномученика Івана (Слезюка), а присутніми на свяченнях були нині покійний владика Софрон (Дмитерко), ЧСВВ і о. Василь Мендрунь, ЧСВВ. Поспитайте отця про священиче служіння в часи жорстокого переслідування Церкви, і ви зрозумієте, що ми сьогодні попри все щасливі люди. Як каже сам отець, може б, він і не був священиком, та КҐБ посприяв, закривши дорогу в інститут (а він же так хотів бути будівничим). Так, каже, Бог іноді використовує ворога для своєї мети. Багато сплило літ, багато пережилося подій, є про що згадати, є за що подякувати. А нам є що отримати в спадок від невтомного отця, який завше працює не собі на честь і пожиток, а Богові на славу й громаді на користь. Це і матеріальний спадок – відновлені храми й монастирі, і духовні його поради та приклад, який той, хто уважний, візьме за модель життя. Так він працював всюди, де перебував – на Львівщині за часів підпілля, в Золочеві в часи відродження, де з нуля починав розвивати монастир і ревно працює тут, в Івано-Франківську, донині. Все, що в монастирі, церкві й довкола – великою мірою його заслуга. Парафія, якою вона стала, – це його багаторічне напрацювання. До речі, всі, хто знав отця у всі часові відрізки і в різних місцях служіння, скажуть про нього те ж саме.
Словом, вітаємо отця й тішимось, що він у нас такий є, що маємо в кого навчитись бути послідовними й вірними. Головне уважно придивлятись і вслухатись у науки, які промовляють з його розповідей, усієї постави, цілого його життя. Головне вміти бачити й чути. А вчитись, слава Богу, є в кого. А ще – цінуймо людину, поки вона з нами, пам’ятаймо про неї і висловлюймо їй своє гарне ставлення і любов.
Дарія Нарівна
За матеріалами: osbm.if.ua
