Свята тайна Єлеопомазання, як і тайна Покаяння (Сповіді) належить до таїнств зцілення, тобто відновлення чи помноження освячуючої ласки в душі християнина.

Ця тайна була установлена у Новому Завіті в часі прилюдної діяльності Христа. Ісус Христос установив тайну Єлеопомазання поручивши апостолам зціляти хворих, як про це говорить Євангеліє від Матея: «Прикликавши своїх дванадцять учнів, Ісус дав їм владу над нечистими духами, щоб їх виганяли і лікували всяку хворобу й усяку неміч». (Мт 10. 1, 8). Євангелист Марко теж пише, що Ісус «покликав дванадцятьох і заходився їх посилати по двох, даючи їм владу над нечистими духами». Апостоли «вийшовши, проповідували покаяння, і виганяли численних бісів, а й намащували олією чимало хворих та оздоровлювали» (Мр. 6. 7, 12, 13).

Апостол Яків так пояснює потребу і користь тайни Єлеопомазання: «Нездужає хтось між вами? Хай прикличе пресвітерів церковних і хай вони помоляться над ним, помазавши його олією в ім’я Господнє, і молитва віри спасе недужого, та й Господь його підійме; і як він гріхи вчинив, вони йому простяться» (Як. 5, 14-15).

Тайну Оливопомазання можемо охарактеризувати такими словами – це є тайна Нового Завіту, в якій хвора особа через намащення святою оливою і завдяки молитві священика отримує освячуючу ласку до спасіння душі, а також деколи й здоров’я тіла.

Тайна Єлеопомазання в перших віках християнства

До 6 ст. немає жодної згадки, щоб цю святу тайну вділяли виключно тим, хто вмирає. У перших століттях. Коли було відомо, що хтось має понести мучеництво за віру в Христа вділяли св. Тайну Євхаристії, тому той, хто приймав Євхаристії мав бути в стані освячуючої ласки. Св.. Іриней Ліонський каже, що Єлеопомазання вділяли хворим в подвійний спосіб: через споживанняосвяченої олії і намащення тіла. Від 5 ст. маємо записано, що Єлеопомазання уділяли священики і також самі вірні. В перших століттях тайну Єлеопомазання вділяли хворим для зміцнення у хворобі і поєднання з жертвою Христа.

Починаючи від 6 ст. до обряду тайни Єлеопомазання почали додавати поганські практики. Тому в церковних приписах почали зазначати, що Єлеопомазання мають уділяти разом з Євхаристією священики, а не миряни і від того часу також з’являється ще одна вагома підстава для цього – відпущення гріхів у тайні Сповіді.

Починаючи від 8 ст. виразно вказується, що намащення олією мають робити виключно священики для того, щоб вділити хворим освячуючу ласку через відпущення гріхів у тайні Сповіді. Від того часу була започаткована практика, що вірні переважно під кінець життя приймали цю св. тайну Єлеопомазання, бо священики мусили їздити до хворих, що не завжди було можливо зробити.

Петро Ломбард (ХІІ ст.) називав цю св. тайну останнім намащенням, тобто намащенням перед смертю, що спричинило не зовсім відповідне розуміння тайни Єлеопомазання, як це велів Ісус Христос своїм апостолам, яким сказав зціляти хворих, про вмираючих же взагалі не згадувалося. Згодом, Тридентійський Собор назвав Єлеопомазання св. тайною вмираючих, що теж не відповідає започаткованому значенню цієї тайни, як про це читаємо у Євангеліях.

Згодом це невластиве пояснення тайни Єлеопомазання було виправлене, зокрема Другий Ватиканський Собор в конституції «Світло народів»  (Lumen Gentium) вказує на св. тайну Єлеопомазання як чинник, який будує Церкву, оскільки в церковному вимірі ця тайна має наступне значення: це є свідома участь хворих через поєднання їх терпіння з терпіннями Ісуса Христа для добра цілої Церкви (пор. Рим 8, 17; Кол 1, 24; 1Пт 3, 14).

Обряд та обставини та уділення Єлеопомазання

Катехизм УГКЦ подаючи обряд Єлеопомазання, зазначує, що цю тайну традиційно вділяють, чи вділяли декілька священиків (в давнину Єлеопомазання вділяли семеро священиків, від чого походить її інша назва – соборування).

Єлеопомазання здійснюється в Церкві, або вдома, священик молиться над хворими, що виражає молитву всієї Церкви. Саме ця молитва є молитвою віри, яка приносить хворому спасіння через прощення гріхів у тайні Сповіді, яка часто вділяється перед Єлеопомазанням, якщо хвора людина є при свідомості, якщо ж ні, то вділяється непритомному, припускаючи, що той бажав би отримати цю тайну, як би був при свідомості. Тут важливо зазначити, що вділяти тайну Єлеопомазання потрібно людині, яка є в стані освячуючої ласки, і для цього належить приступити до св.. тайни Сповіді, якщо для цього є потреба і якщо недужий є в стані визнати свої гріхи.

Перед помазанням недужого, якщо потрібно, священик освячує миро, тобто олію. Після читання Апостола та Євангелія, яке «благовістить перемогу Христа над гріхом, недугою та смертю» слідує помазання недужого єлеєм. Помазуючи чоло, очі, ніздрі, вуха, уста, щоки, груди, руки і ноги хворого, «священик проказує урочисту благальну молитву до Бога Отця, у якій просить зцілити недужого «помазанням цим від тілесної і душевної немочі» й «оживотворити його благодаттю Христа, молитвами Богородиці і всіх святих» Катехизм УГКЦ (468).

Обряд тайни Єлеопомазання завершується тим, що священик кладе на голову недужого книгу Святого Євангелія. Це є знаком того, що сам Ісус Христос своєю рукою торкається голови недужого на знак оздоровлення й прощення гріхів. Після таїнства Єлеопомазання недужий приймає Пресвяту Євхаристію – «лік безсмертя». Ті, що є присутніми при хворому протягом всього обряду Святого Таїнства Єлеопомазання моляться за нього, сповняючи таким чином слова апостола Якова: «Моліться один за одного, щоб вам видужати. Ревна молитва праведника має велику силу» (Як. 5, 16).

Духовні наслідки тайни Єлеопомазання

Духовними плодами тайни Єлеопомазання є передовсім оздоровлення душі, і якщо цього бажає Господь, також і тіла. Тому можемо сказати, що Єлеопомазання торкається цілої особи недужого, не тільки його душі, але і тіла також, про що свідчать випадки зцілення від недуги після прийняття св.. тайни Єлеопомазання.

Через тайну Єлеопомазання недужий отримує ласку Святого Духа, який допомагає людині до спасіння, зміцнює довіру в Бога, завдяки чому християнин стає здатний надати сенс своїм терпінням і через це заховати внутрішню рівновагу і спокій серед терпіння, чи в часі недуги. Плодом дії Святого Духа в душі недужого, як ми вже бачили, є добро всієї Церкви Христової, яка освячується силою Духа Святого у всіх випадках життя. Сила Божої ласки підносить на дусі недужого і утверджує в добрій вірі серед випробувань.

Особливість святої тайни Єлеопомазання ми можемо побачити порівнявши з тайною Покаяння (Сповіді). У тайні Покаяння ми свідомо беремо участь, визнаючи наші гріхи, натомість тайна Єлеопомазання вділяється і людям які є в стані визнати свої гріхи і людям непритомним задля хвороби, які не можуть визнати свої гріхи, але припускається, що вони бажали би отримати цю тайну, якби були при свідомості. У Требнику зазначено, що у випадку наближення смерті християнина, священик може вділити недужому повний відпуст поєднаний з розрішенням гріхів, подібно, як у тайні Сповіді, особливо в тих випадках, коли недужий є непритомний, або настільки слабим, що не може ні пригадати, ані визнати гріхів.

Катехизм УГКЦ навчає про це так: «У таїнстві Єлеопомазання недужий отримує за молитвою Церкви відпущення гріхів. Це таїнство не замінює, однак, таїнства Сповіді. Якщо єлеопомазаний, каючись, не мав можливості приступити до таїнства Сповіді, то він отримує відпущення гріхів. Церква навчає, що таїнство Єлеопомазання дає духовне зцілення, навіть якщо фізичне оздоровлення не супроводжує його» (467).

Обов’язком членів родини недужого, чи немічного задля старості, є старатися про те, щоби недужий мав нагоду приступити до святої тайни Єлеопомазання завжди, як тільки для цього виникає потреба, чи на його прохання і більше разів, оскільки Єлеопомазання можна приймати не один, а більше разів, особливо в часі важкої недуги.

Приймаючи тайну Єлеопомазання в часі страждань і хворіб, християнин свідчить про свою віру і перемогу в Христа, який переміг гріх і смерть. Цим здійснюються слова апостола Павла, який навчає, що «тим, які люблять Господа, усе співдіє на добро» (пор. Рм. 8, 28), а тому страждання й недуги, які переносить людина в ім’я Христа можуть мати велику духовну цінність. Як про це каже апостол: «Тепер я радію стражданнями за вас і доповняю на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для Його тіла, що ним є Церква» (Кл. 1, 24).

Віддаючи себе Богові в тайні Єлеопомазання, недужий відкриває своє серце для Божої ласки, яка відновлює внутрішню цілість людини в часі недуги і цим запевнює її духовне зцілення та подальше духовне зростання у вірі надії і любові. Це духовне зростання здійснюється силою Духа Святого, який є утішителем, власником духовних дарів і тим, хто дає правдиве життя в Ісусі Христі.

о. Герман Ничак, ЧСВВ
“Місіонар”, №9 (236), Вересень 2012 року

Джерело: charnetskyj.org.ua

Фото: charnetskyj.org.ua