Михайло Вербицький – творець музики українського славня

(до 200-ліття від дня народження о.Михайла Вербицького та 150-ї річниці від часу першого публічного виконання Гімну України)

 

4 березня 2015 року виповнилося 200 років з часу народження Михайла Вербицького  –  українського священика, видатного музичного та громадського діяча, адже якраз йому , одному із перших професійних композиторів Галичини, судилося стати  творцем  музики українського славня – Державного Гімну України.

Народився  Михайло Михайлович  Вербицький у Явірнику Руському (донедавна помилково йшлося про село Улюч), на Лемківщині, у родині греко-католицького священика. По ранній  смерті батька матір з огляду на скрутні статки змушена  віддати синів – десятирічного Михайла  та його восьмилітнього брата  Володислава  – в опіку  перемишльському  єпископові  Іванові Снігурському, їхньому далекому родичеві.  Брати Вербицькі у Перемишлі навчались у гімназії, відвідували музичну школу, засновану  владикою Іваном Снігурським  при перемишльській катедрі  УКГЦ, та, маючи чудові голоси, співали у катедральному  хорі. Згодом Михайло Вербицький напише, що у 1830 році школа у Перемишлі «стала консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері, – і виявилося, що існує в Європі крім трьох відмінних за характером категорій музики: німецької, французької, італійської, також четверта характеристична категорія: українська». Пізніше  життєві дороги братів Вербицьких розійдуться. Володислав стане військовим і загине в молодому віці. Михайло, маючи духовне покликання, вступить у 1833 році до духовної семінарії УГКЦ у Львові, ієрейські свячення отримає  1850 року й усе своє життя, як і батько, віддасть служінню Богові і Церкві.

Але музику Михайло Вербицький ніколи не полишав. Грунтовна музична освіта з композиції, отримана ним у спеціально запрошеного  єпископом Снігурським  із Чехії кваліфікованого диригента і композитора Алоїза Нанке, а згодом  – у чехів Вінцентія Серсаві та Францішека Лоренца, репертуар Перемиського хору (твори Гайдна та Моцарта – віденських класиків, Березовського та Бортнянського  –  композиторів  «золотої доби» української музики),  вплив високопрофесійного  багатоголосся духовних концертів Дмитра Бортнянського сформували  світогляд та музичні смаки Вербицького – композитора. Писати музику  він почав ще в гімназійні роки, і першими його композиціями були духовні твори. До духовної музики Вербицький звертатиметься впродовж усього свого життя і у своєму творчому спадку залишить нам  Літургії        ( написана у 1847 році Літургія для мішаного хору й нині служиться у багатьох храмах  Західної України),  чудові зразки богослужебних піснеспівів  для чоловічого і мішаного складу хорів (більше сорока композицій) та своє неповторне «Ангел вопіяше».

Навчаючись  у Львівській семінарії, молодий семінарист керує хором навчального закладу. У цей час  Михайло Вербицький опановує гру на гітарі, симпатію до цього музичного інструмента композитор зберіг  протягом усього життя.  Вербицький пише перший в Україні підручник «Поученіє Хітари», а численний ряд музичних композицій, створених ним  для гітари, мають надзвичайну популярність у домашньому музикуванні галичан.  Автограф пісні “Ще не вмерла Україна”, написаної  Вербицьким для голосу в супроводі гітари зберігся й досі ( відділі рукописів Львівської Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника  –  фонд Якубовича, № 10, п.1.), очевидно, одночасно був створений і хоровий варіант твору.

Кінець  1840-х років у Галичині означений  жвавим розвитком театрального життя. Михайло Вербицький, творча діяльність якого упродовж 1848-1850 років якнайтісніше пов’язана із громадським життям, бере участь у створенні перших українських аматорських вистав у Перемишлі. Значення театральної творчості у подальшому розвитку Вербицького як професійного композитора важко переоцінити. У  його творчому доробку  – музика до більш як двадцяти вистав: «Верховинці», «Козак і охотник»,  «Проциха», «Жовнір-чарівник», «Сільські пленіпотенти», «Простачка» тощо. Перлиною театральних композицій Михайла Вербицького стала мелодрама «Підгіряни» (автор тексту – Іван Гушалевич), виставлена професійним галицьким театром  товариства «Руська Бесіда» у 60-х роках  ХІХ  ст.  Розгорнута музична драматургія мелодрами, присутність монологічних арій, великі хорові епізоди  наближали  її до опери.

У творчості композитора є й так звані симфонії Вербицького — оркестрові  увертюри, що належать до перших зразків української симфонічної музики. Є й масштабні вокальні композиції (цикл хорів “Жовнір”), що за своїм змістом і структурою наближаються до кантатно-поемного жанру. Кантата “Завіщанє”,  велична епічна інтерпретація «Заповіту» Тараса Шевченка, написана для подвійного хору (мішаного і чоловічого), соліста і симфонічного оркестру, є одним із видатніших творів Михайла  Вербицького. Все ж до найбільшої популярності композитора серед галичан  у ХІХ ст. спричинились його «світські хори». Численні хорові композиції Вербицького, написані на вірші І. Гушалевича, М. Шашкевича, Ю. Федьковича, В. Стебельського та інших українських поетів, виконували на концертах, різноманітних зібраннях, співали у побуті.  Пісні Вербицького швидко розходились поміж людьми і чимало з мелодій отця донині вважаються народними.

Поява в творчому доробку Михайла Вербицького пісні-хору на слова Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» не могла бути випадковою. І своєю життєвою позицією, світоглядною та творчою позицією митця-патріота отець Вербицький  через багаторічну активну працю ішов до написання найголовнішого твору свого життя, якому судилося стати Державним  Символом, а самому авторові – підвалиною держави на ймення Україна, про що на скрижалях її записано навічно.

Вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» вперше був надрукований 1863 року у львівському літературно-політичному віснику «Мета» (№4, с.271-272).  «Ще не вмерла Україна» друкувалася без підпису і відкривала добірку віршів Тараса Шевченка і, оскільки поетичний стиль її  загалом був  дуже близьким до поетичної манери  Шевченка, то впродовж  кількох років і сприймалася  в Галичині  та, очевидно, й самим Михайлом Вербицьким,  як вірш Великого Кобзаря.

150 років тому, 10 березня 1865 року,  у Перемишлі  відбувався перший  у Західній Україні концерт на роковини смерті Тараса Шевченка, і  як заключний номер  шевченківського концерту  вперше  публічно прозвучала  пісня-хор  отця  Вербицького «Ще не вмерла Україна», прозвучала  –  і одразу стала  піснею – гімном, виконання якого відтепер було  обов’язковою частиною усіх  патріотичних зібрань та святкових концертів.

15 січня 1992 року Верховною Радою України було затверджено музичну редакцію Державного Гімну, але тільки 6 березня  2003 року українським парламентом ухвалено Закон «Про Державний Гімн України», згідно з яким національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» затверджено як Державний Гімн України. Перший  рядок Гімну, згідно з пропозицією Президента Леоніда Кучми, зазвучав як «Ще не вмерла України і слава, і воля».

Перші шість років священичго служіння отець  Михайло Вербицький був парохом  у селах Завадів, Залужжя, Стрілки. У  Завадові священик створив церковний хор, спів якого й донині відрізняється від хорів інших сіл.  Про цю пору життя отця  небагато відомо. Є чимало невідомих сторінок  з особистого життя  отця Вербицького.  Михайло Вербицький був двічі одружений. У 1836 році  майбутній священик одружився з австрійкою Йозефою-Барбарою Сенер. 1839 року у подружжя народився син Іван. Цього ж року перша  дружина померла.  Дослідники біографії  отця Вербицького сходяться на думці, що в першому шлюбі у нього народилась і донька і в дуже ранньому віці померла. До висвячення  Михайло Вербицький обвінчався  вдруге. Другою його дружиною стала Катерина  –  донька капітана цісарського війська Франциска та Анни Баронів. У подружжя Вербицьких народилась донька Марія, яка у віці одного року і дев’яти місяців померла у селі  Завадові і була похована  на церковному подвір’ї. Запис про смерть своєї дитини зробив сам отець Михайло.  У  Завадові у подружжя народився син Михайло. Про долю молодшого сина отця Вербицького   достеменно відомо мало, знаємо лише, що Михайло був агрономом  десь аж на теренах, які належали до Росії. Від старшого сина Івана, що народився у першому шлюбі, походить праправнук отця Михайла  Андрій Вербицький, який створив генеалогічне дерево свого роду і береже пам’ять про нього.

У 1856 році отець Михайло Вербицький отримав парохію у селі  Млини на Яворівщині, де й служив ще чотирнадцять років свого життя. Млини  – небагате село, землі тут мало,  грунти  піщані. Родина  пароха  Вербицького, який овдовів і сам виховував двох синів, завжди жила дуже скромно і досить  часто переживала скрутні  часи. Очевидці згадували, що інколи на його столі лежали лише яблука.  А вже тоді отець Михайло Вербицький  був композитором, знаним у всій  Галичині. Але був він і священиком, відданим  Богові та Церкві, і не шукав вигоди у своєму служінні. І якраз цей період його життя був щедрим  на музичні композиції, і мелодію українського національного славня створив композитор у Млинах. Наприкінці життя отець Вербицький займався ще й педагогічною діяльністю. Його учнями були отці-композитори Віктор Матюк та Порфирій Бажанський.

У 1869 році отець Михайло Вербицький  важко захворів і 7 грудня 1870 року у віці 55 літ  відійшов у вічний світ. Поховано  священика у селі Млини (нині – Польща).

Як шанували ми пам’ять  великого  композитора? У спогадах Об’єднання лемків Канади, що відносяться до кінця сорокових років  ХХ ст.,  знаходимо  слова про те, «…як забуто Вербицького навіть у п’ятьдесяту річницю його смерті, бо трудно було знайти зарослу травою могилу на цвинтарі в Млинах. Та й на передодні 65-ої річниці смерті Композитора ледве спромоглись львівські культурно-співацькі групи та організації поставити на гробі скромний пам’ятник».  Станіслав Людкевич назвав ці два факти аномалією, а значення Михайла  Вербицького оцінив такими словами: «Михайло Вербицький – перший піонер української музики в галицькій Україні, найбільший після Бортнянського духовний та хоровий композитор, перший наш симфонік, перший галицький плідний оперетист і останній композитор-гітарист. З його особою зв’язаний символ нашого національного відродження в Галичині».

17 червня 1934 року заходами  Львівського академічного хору  «Бандурист»  у Млинах на могилі  отця Михайла  Вербицького встановлено великий надгробок. До могили композитора зійшлось біля  п’яти тисяч  громадян Яворівського повіту, бо польська поліція не дозволила більш численного приїзду людей. Ті, що зібралися,  співали разом із священиками заупокійні пісні обробки спочилого отця та виголосили кілька гарних промов .

А далі була акція «Вісла», і село Млини стало польським.

У найновіших часах традиція вшанування пам’яті славетного композитора на місці його поховання у Млинах бере свій початок з 1990 року.  Тоді вперше після довгих років забуття українська громада Перемишля  відновила забуту могилу отця Михайла Вебицького. На одному із заводів Львова було відлито стилізовану огорожу з тризубом і лірою і встановлено  на  могилі  у Млинах.

Щоб вшанувати пам’ять Михайла Вербицького, 1990 року у Млини приїхало  близько 500 людей з України  –  депутатів, представників влади, митців, письменників.  Було відправлено панахиду, покладено квіти, проспівано пісень хором «Гомін», а В’ячеславом Чорноволом  виголошено палку промову.  Таке вшанування пам’яті славного сина Лемківщини стало великою несподіванкою для  польської влади.  З цього часу такі урочистості почали відбуватися щороку.

У 2005 році з ініціативи та під керівництвом Степана Лукашика над могилою отця Михайла Вербицького збудовано пантеон. 12 квітня цього ж року  пантеон урочисто освячено. На урочистостях був присутній Президент України Віктор Ющенко.

У червні 2013 року  завершився Всеукраїнський конкурс на найкращу концептуальну ідею пам’ятника Михайлові Вербицькому, оголошений Львівським регіональним суспільно-культурним товариством «Надсяння».  Переможцем конкурсу став проект скульпторів Андрія та Володимира Сухорських і архітектора Володимира Стасюка. Пам’ятник Михайлові Вербицькому буде встановлений в одному зі скверів  Львова на розі вулиць Бандери, Вербицького і Чупринки.

27 лютого 2015  року депутатами Тернопільської міської ради ухвалено рішення про присвоєння Тернопільській музичній школі № 2 імені Михайла Вербицького.

4 березня 2015 року Національний банк України, продовжуючи серію пам’ятних монет “Видатні особистості”, увів в обіг пам’ятну монету номіналом 2 гривні “Михайло Вербицький”, присвячену 200-річчю від дня народження українського композитора Михайла Михайловича Вербицького.

4 березня 2015 року в селі  Млини Ярославського повіту (Польща) відбулися урочисті заходи з відзначення 200-річчя від дня народження отця Михайла Вербицького та 150-річчя від часу першого публічного виконання Гімну України. Організатором заходів у Млинах була Перемишльсько-Варшавська архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви. Біля могили  отця  Михайла  Вербицького з участю хорових колективів  з Польщі  –  хору  Катедрального собору міста Перемишля, молодіжного хору імені Михайла  Вербицького, хорів «Журавлі» та «Намисто», відслужено панахиду, яку очолив Блаженніший Святослав (Шевчук), зачитано  листи Президента України Петра Порошенка та Президента Польщі  Броніслава Коморовського,  покладено до могили квіти,  вінки, лампадки, зокрема, і вінок  від Президента України.

Опісля біля каплиці-пантеону за творами композитора проспівано концерт, у якому  взяли участь духовий оркестр Академії сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного (м. Львів), народна академічна хорова капела ім. Павла Чубинського (м. Київ) та муніципальний чоловічий хор «Каменяр» (м. Стрий).   Державний гімн України прозвучав у виконанні духових оркестрів України та Польщі. В урочинах у Млинах взяли участь  Блаженніший Святослав, Глава Української Греко-Католицької Церкви, архиєпископи,  митрополити та єпископи  УГКЦ, а також  голова Львівської ОДА Олег Синютка, голова Львівської обласної ради Петро Колодій, народні депутати України, Посол України в Польщі Андрій Дещиця, воєвода Підкарпатський Малгожата Хомич-Сьмігєльска, віце-маршалок Підкарпадського воєводства Люціян Кузьняр, представники польських та українських громадських організацій, духовенство Перемишльсько-Варшавської архиєпархії  УГКЦ, Вроцлавсько-Гданської єпархії  УГКЦ та з України.

Алла УЛІШАК,

                                                                                                                            директор Козівського районного

                                                                                                                            краєзнавчого музею

                                                                                                                            Тернопільської області

Також може зацікавити...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

eskişehir eskort - eskort bodrum - escort - ankara eskort - eskort mersin