“Христос прийшов принести мир”, – Блаженніший Любомир (Гузар)

Компендіум суспільного вчення Католицької Церкви, книжка, з якої черпаємо думки для написання матеріалів про мир, наголошує на важливості молитви для встановлення миру. Церква не тільки заохочує це робити, а й практикує.

Для прикладу, Свята Літургія, найважливіша з усіх молитов, починається словами: “У мирі Господеві помолімося. За мир з висот… помолімося. За мир всього світу… помолімся”. А закінчується проханням до Господа: “Мир світові даруй, церквам Твоїм, Богом береженому народові нашому, правлінню і всім людям Твоїм”.

Кілька тижнів тому, шановні читачі, мали нагоду прочитати наші роздуми на згадану тему, в яких було звернуто увагу, що мир – це дар від Бога, котрий ми можемо прийняти і ним втішатися, але за умови, що виконуватимемо Божу волю.

Це значить, що будемо плекати справедливість і щиро бажати одне одному добра, любити одне одного. Інакше миру не може бути.

Крім того, в тому матеріалі було сказано, якою великою перешкодою для миру між державами, народами та людьми взагалі є війна (афоризм: війна – поразка миру).

Тому ніяк не можна називати миротворцями агресорів і терористів, які мають на меті руйнування.

Напевно, не можна назвати миротворцями і тих, хто, хоч і позитивно ставиться до миру, але має хибне переконання, що мир можна встановити лише за допомогою зброї. Таку помилку допускають ті, що їх ми популярно називаємо анархістами.

В одному з коментарів на наші попередні роздуми про мир було поставлено запитання: “Чи може бути мир між Христом і сатаною?”

Відповідь дуже проста, бо Христос прийшов принести мир, а диявол – це батько брехні і всього того, що поширює серед людей зажерливість, замішання, нехіть і ненависть.

Мир не може існувати там, де його не бажають. Якщо справді прагнемо миру, мусимо послідовно відкидати все, що йому суперечить. А найбільше суперечить мирові, власне, небажання його.

Бажання війни і всякого іншого лиха нашим ближнім, тобто небажання миру, народжується в людському серці. Агресивна війна у всіх своїх проявах не є наслідком обставин, навіть дуже прикрих. Вона – ще раз повторюємо – народжується в серці, яке опанував диявол, батько всякого зла.

Ще один коментатор запитував, чи може бути мир там, де не перестають свистіти кулі? Безнастанний обстріл – це доказ небажання миру. Глибока зовнішня тиша могла б бути ознакою, що в серцях людей народжується бажання миру.

Якщо між людьми так багато підстав для всякого роду ворожнечі та непорозуміння, чи може там запанувати мир?

Людська неміч у всіх своїх формах ускладнює встановлення справжнього миру, але не є для нього нездоланною перешкодою.

Треба щиро бажати миру: тоді всі нібито нездоланні перешкоди стають тільки труднощами, а, врешті, зникають.

Послухаймо, чого вчить згаданий на початку Компендіум: “Лише прощення і примирення уможливлює справжній мир. Нелегко прощати, спостерігаючи наслідки війни і насилля, особливо коли воно сягає “безодні нелюдськості і страждання”, залишає після себе великий тягар болю.

Такий біль можна полегшити лише завдяки глибоким, чесним і мужнім роздумам, до яких приєднуються всі сторони і які дозволяють зустріти існуючі труднощі в дусі, очищеному покаянням.

Тягар минулого неможливо забути, але його можна прийняти лише тоді, коли є взаємне прощення.

Це – тривалий і складний процес, але можливий” (§ 517).

Хто щиро прагне миру, мусить себе запитати: що я можу зробити, щоб у моєму серці запанував мир?

Одну відповідь на це запитання ми вже дали в перших реченнях цієї колонки.

З Божою допомогою, у світлі Господньої любові і милосердя, скріплені молитвою, – можемо долати всі перешкоди, можемо знаходити прості, але дуже ефективні рішення, можемо сповнитися наснагою стати на бік добра.

Живемо в стані війни, навіть якщо воєнні дії відбуваються тільки на якійсь частині нашої національної території.

Ми маємо право і обов’язок збройно боронитися від агресії. Однак далеко важливіше для нас усіх – жити та діяти в мирі всередині нашої національної спільноти, бо люди, в серцях яких панує мир, стають непереможними!

На основі цього можна і треба зробити певні висновки.

Наш народ пережив різні тривалі окупації. Проте з подивом стверджуємо: нікому з наших недругів – які впродовж десятиліть чи навіть століть старалися викоренити з наших умів і сердець бажання незалежності й свободи, застосовуючи різні форми фізичного та морального переслідування, – не вдалося досягти своєї мети і не було корисним.

Українці знову пробуджувалися, підносили голови. Спроба в ХХ ст. приглушити наше сумління за допомогою крайніх заходів, включно з фізичним винищенням мільйонів людей, у т. ч. шляхом штучно організованого Голодомору, і “виховати” нас безбожницьким та нелюдяним режимом також закінчилася невдачею, хоча завдала нам багато тяжких травм і ран, які кровили ще протягом останніх понад двадцяти років.

З одного боку, все ще залишило багато бруду й кривди – на кшталт корупції, нечесності, викривлення правди, знущання над людьми тощо. З другого, – дійсністю стала Революція гідності, жертовність аж до смерті, готовність допомагати іншим, очищувати суспільство, а найголовніше – стремління до народної єдності.

Чому згадуємо це все, говорячи про мир?

Мир – це не тільки відсутність збройної акції між народами чи країнами.

Мир – це також стан душі, щире бажання шукати для себе і для інших справедливості, правди, добра та краси.

Нашому народові сьогодні необхідна зброя для захисту своїх прав перед чужою агресією, але ще важливіше – зараз творити атмосферу щирої любові, щирого бажання, побудованого на довір’ї, блага для всіх.

Втілити бажання загального добра – це нелегке завдання. Це не станеться само по собі. За це треба боротися.

Маємо дякувати Богу, що в нашому народі знайшлося стільки позитивного, але було б прикрим самообманом думати, що вже все стало на свої місця. І не сміємо забувати, що за прийняття Божого дару – миру, відповідальні ми самі.

Ми часом ображаємося, коли нам кажуть, що доля України в наших руках, що ніхто нам не може допомогти збудувати бажаний нами суспільний лад. Але це – правда.

Всенародний мир у повному значенні цього слова може бути тільки результатом нашої жертовної праці, очищення власного серця і беззастережного служіння співвітчизникам.

Власне, на цих двох елементах – чистоті серця та бажанні добра всім іншим – побудоване те, що називається любов’ю до Батьківщини.

Пригадаймо слова нашого поета Володимира Сосюри: “Любіть [Україну] у труді, у коханні, в бою, як пісню, що лине зорею… Всім серцем любіть Україну свою – і вічні ми будемо з нею!”

+ Любомир, Архиєпископ-емерит


Християнський портал КІРІОС, за матеріалами “УП“.

Також може зацікавити...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

eskişehir eskort - eskort bodrum - escort - ankara eskort - eskort mersin