Як прийнято звертатись до духовних осіб – етикетні мовленєві формули

Духовенство є структурою ієрархічною, воно поділяється на кілька ступенів. Найвищим ступенем духовенства є єпископство. Згідно з ієрархічною драбиною нижчими за єпископів є священики, а найнижчим ступенем священства є дияконат. У зв’язку з такою диференціацією єпископи, як найвищі за гідністю представники Церкви, користуються особливою повагою серед вірних. Така пошана на практиці проявляється нахилом голови при зустрічі з ними, цілуванням їх рук, а також додаванням до їх імен різних пошанних титулів. До одних з перших, що були у вжитку в ранній період існування Христової Церкви, належать такі: Боголюбивий, Богумилий, святіший тощо. Ці почесні титули досить часто згадуються у рескриптах цезарів і цивільних законах. Цезар Юстиніан називає єрусалимського архієпископа Петра святішим і блаженнішим.

Сучасний мовленнєвий етикет сформувався на базі напрацювань минулих поколінь. Це яскраво проявляється на прикладі церковного мовленнєвого етикету. Так, ті етикетні фрази, які були у вжитку за ранньохристиянської доби, а також багато інших, можемо знайти у посібниках із сучасного етикету. Звертаючись до Патріарха, користуються виразом Ваша Святосте! Такої фрази потребує і звернення до Папи Римського, оскільки він теж має титул Патріарха (Патріарх Західної Церкви). Інколи Папа Римський іменує себе як Слуга слуг Божих. Це яскраво простежується на прикладі діяльності Папи Івана-Павла ІІ. Таке іменування випливає з євангельської істини, що хто є наставником, нехай буде слугою всім (Лк. 22, 26). До Патріарха можна звертатися фразою Ваше Блаженство! Такою ж фразою можна звертатися і до митрополита, коли він є Главою Церкви. В іншому випадку до нього звертаються, використовуючи етикетну формулу Ваше Високопреосвященство! Таким самим принципом можна керуватися, звертаючись до архієпископа: якщо Глава Церкви, то Ваше Блаженство!, якщо ж ні ‒ Ваше Високопреосвященство! Якщо архієпископ має титул Верховного, то до нього звертаються як до Патріарха ‒ Ваше Блаженство! (як до Глави Церкви). До єпископів звертаються фразою Ваше Преосвященство! Тобто єпископа іменують прикметниками Преосвященний (простий ступень порівняння) або Преосвященніший (вищий ступінь порівняння). Цим останнім прикметником також часто іменують і митрополита. До цих слів, у звертанні до єпископа, додають слово Владико: Преосвященний/Преосвященніший Владико! У звертанні до архієрея також часто застосовують прикметник Боголюбивий. У цьому випадку, керуючись неписаним правилом, так звертаються до єпископа, який є емеритом (пенсіонером). Проте воно не є загальним правилом, а тільки відбиває погляди певних осіб. На нашу думку, згідно із семантикою цього слова, цей прикметник можна вжити до кожного єпископа. Також до архієреїв, головно в УГКЦ, звертаються зворотами латинського походження: Ваша Еміненціє! (еміненція ‒ довершеність, досконалість), або Ваша Ексцеленціє! (ексцеленція ‒ вищість, перевага: високі властивості). Звертаючись до кардинала, використовують вже згадану фразу Ваша Еміненціє! або Ваша Превелебносте! Нерідко до імені єпископа додається слово грецького походження Кир (у перекладі означає пан). Часто на письмі замість цього слова ставиться хрестик.

До ієреїв, чи то в Католицькій Церкві чи в Православній, вживається звертання Отче!, до якого можуть бути додані означення, відповідно до зайнятої священнослужителем “посади” у Церкві. На доказ цього, якщо священик є деканом, то до нього звертаються, застосовуючи вираз Отче декане!; якщо митратом, то Отче митрате! Часто на письмі ці етикетні звороти пишуть через дефіс. Проте це є помилкою, оскільки ці вирази не є прикладками. Тому за зразком світського мовленнєвого етикету (наприклад, пан директор пишеться окремо) подібні вирази слід писати окремо. Існують ще й інші (грецькі відповідники) іменування згадуваних осіб. Наприклад, священика, який є деканом, також називають протоієреєм (від грецького protos ‒ перший, hieros ‒ священний) чи протопресвітером (від грецьк. presbiteres ‒ старійший); отця митрата називають митрофорним ієреєм.

Якщо ж священик не займає ніякого вищого уряду в Церкві, то до нього звертаються, використовуючи вираз Всечесний отче! або Всечесніший отче! У тому випадку, якщо священик має вчений ступінь або звання, то до нього звертаються відповідно отче професоре, отче магістре тощо. До священиків, які мають ступінь доктора, є звертання Всесвітліший отче! Подібно титулують духовних осіб, що займають світські посади. Наприклад, Митрополит Андрей Шептицький до отця Августина Волошина писав: Ваша Ексцеленціє Високопреподобний Отче Прем’єре!

До тих священиків, які є монахами, застосовують звертання Преподобний отче! Якщо ж такий священик посідає якийсь уряд у монастирі: чи то є ігуменом, архімандритом, а чи протоархімандритом, то до них належиться звертатись через етикетну форму Високопреподобний отче!

Під впливом польської мови часто священиків іменують словом ксьондз. Це стосується більшою мірою римо-католицького середовища. Хоча цей вплив настільки сильний, що подекуди можемо чути таке іменування священнослужителів інших конфесій (це явище більшою мірою поширене на території Галичини). Також вплив польської мови відчувається і в такій звертальній фразі до священиків як Прошу отця (Прошу отця духовного). Суть такого звертання зводиться до калькування польської мови: прошу пана, прошу пані. А таке явище в стилістиці української мови небажане.

Стосовно дияконів, які посідають найнижчий ступінь священства, ми не знаходимо такої широкої палітри етикетних звертань, як це ми побачили на прикладі Єпископів чи священиків. Назва їх титулу і є етикетною формулою, якою звертаються до них. Хоча дуже часто, чи то на письмі, чи в усному мовленні, можемо почути звертання Отче дияконе! Такий етикетний мовленнєвий вираз не є виправданий, бо отцями звуть тих, які прийняли священичі свячення. Саме священики, на відміну від дияконів, здійснюють пастирську опіку над вірними. Вони вважаються духовними отцями (батьками) для християн. Диякони ж, як подає “Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу канонів Східних Церков”, призначені, за давньою християнською традицією, тільки для допомоги єпископам і священикам. Тому у спілкуванні з дияконом потрібно звертатися до нього за титулом – дияконе!

До монахів, якщо вони не є священиками, вживають звертання преподобний брате!, а до монахинь – преподобна сестро!

У множині форма називання і форма звертання до духовенства є однакові: Преосвященні владики! (до єпископів); Всечесні/всечесніші отці (до священиків); Преподобні брати і сестри (до ченців і черниць).

Інколи буває так, що особі потрібно звернутися до аудиторії, що складається з осіб, які належать до духовного сану. Тому, щоб не перевантажувати мовлення численними мовленнєвими етикетними фразами, звертаючись до представників кожного рангу духовенства, застосовують загальну фразу-звертання Шановне (дороге) духовенство!

При розгляді етикетного мовлення стосовно осіб духовного стану можна також кількома словами проаналізувати ті етикетні фрази, з яким звертаємося до осіб, що є наближеними до духовенства. Найперше потрібно згадати про дружин священиків. Оскільки традиційно прийнято вважати священиче подружжя домашньою церквою, то потрібно збагнути суть спілкування і стосунків між членами цієї християнської спільноти. Знаємо, що дружину священика у нашому україномовному суспільстві називають попадею. Спостерігаючи за мовленнєвою поведінкою людей, особливо, коли вони спілкуються з дружиною священика, можемо почути, що християни, звертаючись до своєї співрозмовниці, уживають вираз пані добродійка. Це чудовий вираз для звертання до дружини священика. Семантика цього виразу відкриває статус особи, до якої так звертаються. Пані їмость – ще один звертальний вираз при спілкуванні з дружиною священика. Слово їмость має цікаву історію. Свого часу воно писалося як єгомость (тепер така форма є застарілою, хоча серед людей старшого покоління можемо його почути). А вже це слово мало би бути утворене від слів його милість. Завдяки цьому підтверджується богословська інтерпретація домашньої Церкви: чоловік – голова сім’ї, у нашому випадку й голова Церкви, а жінка, завдяки тому, що її чоловік – священик, має можливість перебувати у милості голови Церкви.

Також можемо почути інші слова і вирази, якими іменується, чи, радше, користуючись якими, звертаємось до дружини священика. Варто би згадати такі: паніматка, матушка (у наш час вважають такі слова застарілими).

Доброзичливе ставлення до кожного члена християнської спільноти виявляється на мовному рівні завдяки тому, що вони взаємо називають себе братами і сестрами.

В усіх проаналізованих нами етикетних фразах проявляється глибока пошана до духовенства. Це, своєю чергою, свідчить про ту важливу місію, яку сповняє кожна особа, яка належить до духовного стану.

Джерело: ДивенСвіт, Архибратство святого священномученика Йосафата

 

Також може зацікавити...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *