Наші священики на Сході України

Отець Миколай Микосовський, ЧСВВ вже протягом майже півроку перебуває на Харківщині у монастирі отців василіан, який є поблизу Харкова.

Туди переїхав з Івано-Франківська, де протягом п’яти років служив на парафії Царя Христа, що теж належить василіанському чину.

Своїми враженнями від служіння на сході України отець Миколай Микосовський поділився із «Західним кур’єром»:

Отче Миколаю, отже, якими є Ваші перші враження від Харківщини?

−  Коли я приїхав душпастирювати на Слобожанщину, то найперше мене вразило те, що більшість тамтешнього населення не спілкуються державною українською мовою. Відомо, що, наприклад, Харків раніше був україномовним містом, а тепер став чомусь русифікованим… Росія теж поряд – як не як. Часом є якесь дивне відчуття, що ти ще в «Радянському Союзі» чи в діаспорі. Але тішить принаймні те, що в багатьох місцях можна побачити український прапор, що національна свідомість (патріотизм) людей під впливом останніх подій у державі оживає. Побачив, що багато людей далекі, на жаль, від Господа: можуть бути неохрещені у дорослому віці, часто живуть без церковного шлюбу, не хрестяться, ідучи повз храм, важко працюють в неділю (навіть поруч нашого монастиря в смт. Покотилівка), помирають без Святих Тайн… Що вітаються до мене як священика «здрасьтє». Пригадую, мав свій перший похорон (хороню людей не раз двічі на день) і став біля покійного поруч під’їзду. Привітався на початок до присутніх «Слава Ісусу Христу». А у відповідь… мовчанка. Одна російськомовна жінка на цвинтарі теж сказала, що, мовляв, мені краще відправляти російською, бо «Отче наш» начебто не звучить українською… Довелось їй пояснювати, що Бог чує молитву і нашою мовою. Хочеться, звісно, щоб було більше позитивних вражень. Слава Богу, їх тепер немало так само.

Чого очікували і що справдилося в служінні?

− Найперше моя влада з Василіянського Чину попросила мене поїхати на Східну Україну з метою організувати працю з молоддю, адже дав Всевишній до цього дар і багато часу та сил затратив для молодих людей на Заході країни. Очікував, що знайду необхідне порозуміння з молоддю і на Сході, яка має свої окремі особливості… Місцевий владика Василій (Тучапець), ЧСВВ призначив мене, як відомо, Головою Молодіжної комісії молодого Харківського екзархату. А це три області: Харківська, Полтавська і Сумська. Так що духовної роботи там непочатий край. Я знав ще раніше, на що йду. Відчувається наразі великий брак коштів, аби зреалізувати різні ідеї і оживити духовність підростаючого покоління… Прошу насамперед помочі в Спасителя. Може, знайдуться добрі люди, готові якось допомогти. Вже почав щось робити в цьому напрямку від середини травня цього року. А початок, як кажуть, половина діла. Називаю це деколи «екстремальним душпастирством». Східна Україна – це ж постійні місійні терени… Там є також багато студентської молоді, зокрема з Галичини. Я, між іншим, родом із Запорізької області, тому мені на загал не чужий менталітет східняків.

Враження від парафіян − як відрізняються від івано-франківців?

− Звичайно, що парафіян у нас набагато менше як в м. Івано-Франківську на Майзлях, де я був майже 5-ть років. Але наша парафія зростає і більше нагадує одну велику дружню родину, де майже всі знаються. Хоча часто бачу нових людей. Багато людей приїжджають до нашого Свято-Покровського храму в Покотилівці з цілої Харківської області, зокрема з близького Харкова, що за 10 км. Парафіяни щирі, щедрі (подарували мені вже новий смартфон) і дуже спраглі Божого Слова. Більше цінують священика, ніж на Західній Україні. Я маю, до речі, щонеділі дитячо-молодіжні Св. Літургії. На Службі в мене теж бувають присутні і відомі на теренах Слобожанщини люди… Значна частина наших парафіян у повсякденному житті спілкується російською, але хочуть чути українську в богослужіннях і стараються говорити до мене по-українськи. Декотрі ходили раніше до храмів РПЦ, але знайшли себе в нас, адже там їм усе зрозуміло і відчули свободу дітей Божих…

−  Ви мали також літні табори − де були? Скільки часу? Скільки учасників було? Чи їм сподобалося?

− Цього літа я мав у різних місцях, як духовний провідник, аж три християнський табори. Перший у нас в Покотилівці, тобто «Веселі канікули з Богом» (19-24 червня). Було близько 30 діток – місцеві та з околиць. Опісля мав знову однотижневі «Веселі канікули з Богом» вже на Полтавщині, а саме для дітей м. Лубни і с. Засулля. Прийшло їх десь 35. Малеча виявилась дуже щирою. Коли вкінці повертався назад до Харкова, то декотрі діти почали плакати, просячи, щоб залишився. Так звикли за недовгий проміжок часу… А останній табір «На хвилях духовності» був саме для молоді Харківського екзархату на Азовському морі в Запорізькій обл. Він тривав від 14 до 23 серпня. Не чув, щоб комусь щось не сподобалося… Діти та молодь, судячи по усмішках і очах, були дуже задоволені всім.

Ви висловили якось думку про необхідність будівництва храмів на Сході…

− Ну так… У нашому Харківському екзархаті обмаль повноцінних храмів. Бракує теж священиків. Отже, Господь чекає на своїх вірних слуг нині найбільше там. Взяти, для прикладу, Івано-Франківськ − місто невелике, а церкви скрізь… З одного боку добре, а з іншого, Україна – це не тільки Галичина. Ісус закликав іти до всіх. Дорога до неба терниста, а не комфортна.

Наталя Палій

Західний кур’єр

Джерело

Також може зацікавити...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *