Лубенська священнича сім’я стала опікунами для двох дівчаток зі Слов’янська
Сьогодні ще два ліжка в інтернатах України стануть порожніми: лубенська священнича сім’я о. Василя Улішака стала опікунами для двох дівчаток зі Слов’янська.
У 2017 році Уряд України розпочав одну з найбільш значимих на наш погляд реформ – реформу ДІ чи Деінституціалізацію. Філософія реформи – кожна дитина має виховуватись в сім’ї або в умовах, наближених до сімейних. Відповідно до реформи інституційні заклади опіки – інтернати, спецшколи, будинки малютки і т.д. визнаються неефективними та шкідливими як для самої дитини, так і для її сім’ї та суспільства в цілому. А державна політика зі стартом реформи ДІ спрямовується на створення альтернативних форм опіки та виховання дітей. Ідеальна картина майбутнього – інтернати як спадок радянської системи мають зникнути або ж кількість дітей у них має скоротитись на 90% до 2027 року.
Для цього в українських громадах налагоджують систему соціальних послуг для сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах для мінімізації ризику потрапляння дітей з таких сімей в інтернати. А також стимулюють створення Дитячих будинків сімейного типу, Малих групових будинків, Прийомних сімей та ін.
ТА ЧИ ВСЕ ТАК ПРОСТО?
Понад три роки греко-католицький священник Василь Улішак разом з дружиною Надією та синами живуть та служать у містечку Лубни на Полтавщині. За цей час подружжя зуміло крім згуртування громади та побудови храму Парафія Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ, м. Лубни організувати в місті цілий ряд успішних соціальних ініціатив. Адже вірять, що сила Церкви сьогодні у реальному вияві милосердя та підтримки потребуючих.
Кілька років тому подружжя вирішило стати сім’єю для дитини, позбавленої батьківської опіки, згодом – для двох. І от сьогодні їхнє бажання здійснилось – двоє дівчаток, що все життя провели в Будинку дитини, отримали опікунів та будуть виховуватись у сім’ї.
Все заради дітей, але у цьому випадку справді не все просто. Сім’я пройшла тривалий шлях, щоб стати опікунами – шлях від необізнаності та байдужості чиновників різних рівнів і аж до звернень у центральні органи влади, але не опустила руки. Ця історія про тих і для тих, що вірять, борються і досягають. Ця історія про дітей, що отримали дім.
Священник каже, що розпочавши спочатку створення прийомної сім’ї, а потім, за порадою чиновників, – процес встановлення опіки над дітьми, сподівався на всебічне сприяння зі сторони місцевого самоврядування та державної влади. Але, каже, на жаль, у його випадку система ніби і не була зацікавлена у виконанні задекларованого в реформі ДІ, шукала більше причин, щоб відмовити їм.
“У всьому цьому процесі були навіть думки відвезти всі зібрані документи до губернатора Полтавської ОДА, “подякувати” йому, вибачитись за те, “що ми такі погані, хочемо стати сім’єю для дітей з інтернату” та шукати інших шляхів”, – ділиться о. Василь.
“Лише у Краматорську, де до сьогодні виховувались вже наші дівчата, здається, вперше працівники соціальних служб повірили у наші добрі наміри і віднеслись до нас гідно. Ніби лише там система зацікавлена реалізувати право дітей виховуватись у сім’ї”, – додає Надія, дружина о. Василя.
Сім’я виховує двоє синів, то ж рішення про опіку приймали спільно з ними: “Наші сини знають і підтримують нас. Ми давно їм розказали про цю ідею, розказали, що в них буде сестричка, а згодом – дві. Розуміємо, що це для них буде певною мірою стрес. Але ми до цього готові і своїх дітей до цього тривалий час готуємо. Радіємо, що наступний відпочинок вже плануватимемо не як звично, а на велику сім’ю”, – додає пані Надія.
Радіємо щиро за дівчаток – Анастасію та Єлизавету. Адже після 1,5 року в закладі інституційної опіки сьогодні вони вперше повечеряють вдома.
А сім’ї Улішаків бажаємо терпеливості і безмежної любові, якої вистачить і на вашу велику сім’ю, і на служіння для потребуючих на Полтавщині.
